Вмостився ворон на гілляку,
І кричить, мов з переляку.
Пара з дзьоба, аж летить,
Ну, худоба, чом кричить?
Тут снігур десь вмить з’явився,
– Чого, друже, розходився?
В себе в небі ти літаєш,
І кубло своє ти маєш.
Що не так, яка проблема?
– Як, сказати, важка тема.
Геть немилі краєвиди,
Тут зазнав багато кривди.
Обридла мова ця і спів,
В Емірати б полетів.
Та ті мандри геть далекі,
Мені б крила, як в лелеки.
Довгий дзьоб, та довгі лапи,
Йому добре, що казати.
Я б назад не повертав,
На чужині б панував.
Посміхнувсь снігур, дива,
– Подивись яка краса.
Тут твій рід, твоя земля,
Не заморські ті края.
Де родився там згодився,
Марно, друже, зажурився.
Тобі довгий дав Бог вік,
Горобець той скік та скік.
І, скажу, не нарікає,
В люту зиму виживає.
А синички, а синички,
Мов грудочки невеличкі.
У віконце зазирають,
Почастуйте, мов благають.
Призвичаїлись, живуть,
Не в краях тих теплих суть.
Не плюндруй, не нарікай,
Де родивсь там користь дай.
Повчальний вірш. Вірш українською мовою про птахів. Вірш про ворона. Вірш про рідний край, про любов до батьківщини.