Тікає травень до межі,
Не за горами літо,
А орки все у куражі,
Надалі чорним шито.
Почерк один, мов близнюки,
Ґвалтують і вбивають,
І роблять все це залюбки,
Страшну натуру мають.
За що маленьке янголя,
До смерті катували?
Вас не приймає геть земля,
Її ви вже дістали.
Куди не глянь сієте зло,
Де ви, там смерть блукає,
У мирі жити западло?
Він вам все заважає.
На кого зброю підняли,
Задумались на мить?
У горах Довбуша сліди,
На кручі Тарас стоїть.
Сірко, Мазепа та Богдан,
Їх дух всюди літає,
Зірвався ваш єхидний план,
Народ все пам’ятає.
Голодомори, Колиму,
Енкеведистські підвали,
Затіяли не ту війну,
Ох, як же ви дістали.
Самі по шиї у багні,
А зброю заряджаєте,
Ви під конем, не на коні,
За кого помираєте?
Вірш про війну. Про орків. Про ґвалтівників і вбивць. Про катування маленьких янголят. Про смерть навколо. Про сліди Довбуша. Про дух Тараса, Сірка, Мазепи та Богдана. Про пам’ять за Голодомор та Колиму.