Глибока ніч, мов у піску криниця,
Хтось тихо спить, комусь в жаху не спиться.
Гуде сирена гучно не вгава,
Страшні реалії, непрошена війна.
Безвинні дітки гинуть, ну, за що?
Наказ вбивати всім дає х…ло.
Мов ті шакали черево напхати,
А по два боки плаче з горя мати.
Катують полонених і вбивають,
Козацьку міць ніколи не зламають.
Гори ти в пеклі свита вся ворожа,
На світі жити, геть уже не гоже.
Усі кордони честі і моралі
Ви розгубили, як в багні сандалі.
А Божий суд ще буде і він є,
Повною чашею заплатить за своє.
Солоні сльози не вода це нині,
Ще запанує мир у Україні.
Все відбудуємо і станемо на ноги,
Та на віки розійдуться дороги.
Кордон глибокий ще й бетонна глиба,
Це не колишня земельна скиба.
Від нелюда-сусіда на замок,
На всі віки дали ви нам урок.
Вірш про непрошену війну. Про звук сирен. Про загибель дітей. Про наказ вбивати. Про материнський плач. Про катування полонених. Про Божий суд. Про мир в Україні. Про відбудову країни. Про кордон від сусіда. Про урок на всі віки.