Ще не думало світати,
Спало місто і село.
Молилась Богу щиро мати,
На серці важко так було.
Сльози котились, мов горох,
За що, у кого запитати?
Клятий убивця, щоб ти здох,
Скільки ще будеш мордувати?
Здригнулось небо і земля,
Дахи тріщали, скло летіло,
Покарай, Боже, москаля,
Чортове сім’я знахабніло.
Немов перевертні, не люди,
Бо розуму не притаманні,
Велика честь сказати звірі,
Ті більш сердечні та гуманні.
Голосять діти, а матері,
Не знають, як їх вгомонити,
Горіть у пеклі москалі,
Доки ще кров будете пити?
Злодії, вбивці, посіпаки,
Чужим нажитись – це все ви,
Для царя свого ви до сраки,
Він не допустить до казни.
Ви замерзаєте в окопах,
Розлітаєтеся на шматки,
Світу не бачите в болотах,
Бо безхребетні хробаки.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/12634978/
Вірш про безхребетних хробаків. Про мамину молитву Богові. Про материнські сльози. Про прокльони убивцям. Про сильні вибухи. Про покарання для москалів. Про голосіння дітей. Про злодіїв та вбивць. Про служіння царю. Про загнивання в болотах.