У решето зібрала зорі,
Тоді скрутила в перевесло,
Сипнула янголам в долоні,
Трудилась вправно, вміло, чесно.
Не задрімала, бо вона
Закоханим, мов чарівниця,
Зірвалася одна зоря,
Летить у низ, немов жар-птиця.
Це на бажання для надії,
Хтось вірить праведно у це,
Нехай здійсняться світлі мрії,
Мир і здоров’я над усе.
Пішла із місяцем в танок,
Кружляв її, мов наречену,
Зненацька з хмар десь взявсь клубок,
Раптово поміняли сцену.
Хмари отарою пішли,
Вітер-чабан став підганяти,
Сніжинки сріблом вмить лягли,
І тут не гоже сумувати.
Перші, мов злякані сліди,
По цій чудовій враз пороші,
Очі сіяють від краси,
Не купиш ні за які гроші.
Стомилась, півень дав відбій,
Сполохано метнулась спати,
А ранок, мов той чародій
Став нічку вправно колихати.
Вірш про ніч чарівницю. Про небо з зірками. Про зірки у долонях янголів. Про падаючу зірку. Про людські надії. Про танок з місяцем. Про скупчення хмар. Про перші сніжинки. Про небачену красу. Про ранок, що нічку заколихує.