Світить місяченько
Зазира в вікно,
Ранок вже близенько,
Спить ще все село.
Гавкають собаки,
Десь там на кутку,
Верещать котяки,
В любовному танку.
Парубок дівчину
Ніжно пригорта,
Не пущу пташину,
Ти в мене одна.
Вийшла мати з хати,
Доню, ген світає,
Іди швидко спати,
Батько вже волає.
Скажи мені, мамо,
Чи ти не кохала,
На світанку рано,
Спати лиш лягала.
Ой, кохала, доню,
А ти – плід кохання,
Дала серцю волю,
Була пташка рання.
І мене твій тато,
Не пускав до хати,
Спогадів багато,
Досить душу рвати.
Зараз сірі будні
Схожі, як близнята,
Ходим, як приблудні,
Де любов та клята?
Ой, годі вже, доню,
Півні ген горлають,
Даєш серцю волю,
Наслідки бувають.
Йшли мама й доня,
Мовби дві голубки,
Яка в кого доля,
І поверне звідки?
А місяць все ходить,
Наперед він знає,
Хто тим верховодить,
Що з того буває.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/3585812/
Вірш про дівоче кохання. Про ніч в селі. Про палкі обійми. Про материнську науку. Про переживання батька. Про доньку. Про плід кохання. Про мамині спогади. Про сірі будні. Про спів півнів. Про долю. Про місяць в небі.