Помітили вже сонце не осіннє,
Світить по-іншому – це зовсім вже не те,
У ньому є, скажу, якесь прозріння,
Зима майне і все лихе мине.
Хоч на ніч і мороз сильніший буде,
Та цур йому все треба перечекати.
Немов із сталі українські люди,
Всі негаразди вміють подолати.
Змішались сніг і кров в одне єдине,
Стогне земля і голосять матері,
Настане час і ворог як сніг той згине,
Хоч наробив і наробить ще біди.
І знову зацвіте рясно калина,
І соловей вправно заспіває,
Не дочекається коханого дівчина,
Дівоче серце більш не покохає.
А материнський не стерти нічим біль,
Його з собою в могилу забере,
Щоденно серце, немов курка-гріль,
У грудях, не вгаваючи, пече.
Досить світити вже сховалось сонце,
Сунуть хмари, напевно буде сніг,
Ген зазира синичка у віконце,
Не дати їсти, скажу, буде гріх.
Вірш про прихід зими. Про нічні морози. Про українських людей зі сталі. Про негаразди. Про сніг в крові. Про стогін землі та матерів. Про загибель ворогів. Про дівоче кохання. Про материнський біль.