Розгубила сліди,
Замели їх сніги,
Потім дощ по весні
Змив, немов не були.
Ну, а я все у сні,
Лину, мов на крилі.
Там лоскоче в душі,
Йду в лісок по межі.
Трави буйні в лугах,
Малий брат на руках.
Хоч сама ще дитя,
Тут все було до пуття.
Берег цілий гусей,
І нас зграйка дітей.
Всім давався наряд,
Не лякав густий град.
Рясно тріскали ноги,
Не були ми убогі.
А були запальні,
Та співали пісні.
Йшла луна на село,
Як давно це було.
Птахом м’яч в нас літав,
Ніхто втоми не знав.
І свята святкували,
Крила хоч підрізали.
На суботник йшли в школу,
І забували про втому.
Бігли полем гайда,
Вдома жде смакота.
А Різдвяна коляда,
В вікна всім зазира.
Мир, добробут до хати,
Не вкладе вечір спати.
Копійок жменя ціла,
Аж рука заніміла.
І рахуєш не раз,
Ох, і був в нас кураж.
Норми буряків,
Важкий труд матерів.
Але ми не зівали,
Вправно допомагали.
Череда, всі на покоси,
Ноги миють ранкові роси.
Ще так хочеться спати,
Але час працювати.
Картопляні грядки,
Не страшні будяки.
Полеш, втоми не знаєш,
Все те дійство владнаєш.
Тоді вмивсь і гайда,
Бо чека дітвора.
Без телефонів жили,
Знали хто, де, коли.
Кого буде чекати,
Як відпустить мама гуляти.
Ніч збирала сліди,
Не вернутись туди.
Там лишивсь зорепад,
Нема шляху назад.
Вірш про розгублені сліди. Про сновидіння. Про стежину в ліску. Про меншого брата. Про наряд. Про зграю дітей. Про пісні на все село. Про веселі свята. Про суботник в школі. Про норми буряків. Про працю на городі.