Клопоче мама, як та квочка,
Голубить, пестить діточок,
Немов троянда, її дочка,
Як козачок, росте синок.
Усе для них, вони ж то діти,
І так за роком рік біжить,
Скажу, вам час не зупинити,
Пора вже діток одружить.
Дала усе, що тільки мала,
А в душі щось не додала,
Копійочку щодень збирала,
І не тримала в серці зла.
Вони повіялись по світі,
Проблеми в них щодень якісь,
Ні, щоб мамі подзвонити,
Для неї хоч об стіни бийсь.
Затисне в жмені копійчину,
І відправляє на картки,
Треба доньці, і треба й сину,
Беруть ті крихти залюбки.
Серденько в грудях геть стомилось,
Тріпоче, мов телячий хвіст,
Лихе в ночі для неї снилось,
Душа тремтить, немов той лист.
Летить гудок до доньки й сина,
Вже ваша мама помирає,
Вона для виду голосила,
А він мовчав, бо слів немає.
Тихо у вічність відійшла,
Скупенький спадок залишила,
Світлини діток берегла,
Щодень сльозами їх кропила.
Все розділили, як могли,
До крихти, що лишила мама,
Геть замели її сліди,
Непоодинока в житті драма.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/8172866/
Вірш про материнську долю. Про сина і доньку. Про піклування. Про копійочку. Про відсутність дзвінків. Про втому. Про тремтіння душі. Про дзвінок дітям. Про смерть мами. Про скупенький спадок. Про життєву драму.