Кличе ворон до кубла,
Мале вороняччя,
Всі злетілись та біда,
Одне вкрай ледаче.
Не летить, знизу сидить,
Та ще й дере дзьоба,
Ну, а ворон зло кричить,
Що пір’я не шкода?
Обдовбу усе і край,
Замерзати будеш,
Лети вгору, вибирай,
А то себе згубиш.
Малий дзьобом щось довбе,
А то вже не жарти,
Шмат він золота несе,
Ворон міня карти.
Ох, дитина – це король,
Честь сину і слава,
Взяв шматочок на контроль,
Це ж бідним забава.
Ох, невіглас іди геть,
Телепень ледачий,
Розтоптав надію вщерть,
Вродивсь ще й незрячий.
Вірш про вороняччя. Про ворона. Про лінь. Про погрози. Про шмат золота. Про честь і славу. Про забаву для бідних. Про невігласа. Про телепня ледачого. Про розтоптану надію.