В солов’я вселився шок,
Порудів ураз бузок,
Геть не той став вже вінок.
Іде травень до межі,
Скоро з’являться малі,
Запищать вправно в кублі.
Уже й пісня не та,
Не манить та краса,
Промайнула пора.
Час забути про спів,
Голос геть вже осів,
Йдуть турботи батьків.
Обігрій, нагодуй,
Приголуб, повартуй,
Сам не з’їж почастуй.
А тоді у політ,
У широкий цей світ,
Нехай множиться рід.
Батьківщина одна,
Вік манить до кубла,
Вона вічна й свята.
Вірш про солов’я. Про кінець травня. Про майбутнє потомство. Про спів. Про батьківські турботи. Про широкий світ. Про батьківщину.