Ось і промайнула пасха,
Хто діждав – Господня ласка.
А скільки вже в іншому світі,
Рідні жалобою сповиті.
Городи садять, хто як може,
Бог це все бачить, допоможе.
В турботах вічних волонтери,
Не всі – є й досі ненажери.
Яким нажива – це війна,
А ними править сатана.
Господній суд їх не лякає,
Наздожене і покарає.
А на авто круті мажори,
Вивели статки у офшори.
Як бджоли в кабаках гудуть,
Лиш смуту у народ несуть.
А зрадники, як ті шакали,
Хоч нажили дурної слави.
В’язниця зовсім не жахає,
Нажива черв’яком з’їдає.
А дітки, Господи, спаси,
Криваві скрізь війни сліди.
Борозни в серці матерів,
Де взяти для потіхи слів?
Весна усе вбирає в цвіт,
Хай згине весь кацапський рід.
Для чого живуть кати-убивці?
Чужим нажитися мисливці.
Дика орда, чорна навала,
Усі нитки вже обірвала.
Віри не буде і нема,
Між нами вічна вже стіна.
Вірш про життя у воєнний час. Про садіння городів. Про турботи волонтерів. Про наживу на війні. Про крутих мажорів. Про статки в офшорах. Про зрадників серед людей. Про дітей та материнський біль. Про кацапський рід. Про убивць та катів.