Йшла, немовби не своя,
Геть заплітались ноги,
Відмовилась уся рідня,
Вмить розійшлись дороги.
Під серцем стрепенувся плід,
Ні, не кохання, а відрази,
Їй ще не повних двадцять літ,
Вирували розпач і образи.
Батьки зріклись і вся рідня,
Вона була, мов прокажена,
Що це за лихо, звідкіля?
Була ще вчора наречена.
Усе вдалося, все змогла,
І без підтримки все здолала,
Але маля те зберегла,
Кривдника й досі пам’ятала.
Забулись ті безсонні ночі,
Дорослий син – її опора,
Залізти в душу є охочі,
Та пам’ятає все, як вчора.
https://stocksnap.io/photo/people-woman-IFKNZQ3CZE
Вірш про самотню долю. Про відмову рідні. Про плід під серцем. Про розпач і образи. Про зречення батьків. Про кривдника. Про безсонні ночі. Про сина. Про опору.