День скорботи, день пам’яті нині,
Плаче дощ по усій Україні,
Плаче ненька, за дітьми ридає,
Кожна смерть її серденько крає.
Нема впину тим втратам щоднини,
Ножем крають все чорні хустини.
Серце плаче за кожного сина,
Лине в небо молитва невпинна.
Голублять діти холодний граніт,
Він ще встиг і продовжив свій рід.
Ну, а цей – він не встиг покохати,
Виє вовком згорьована мати.
Вдова вмить на очах постаріла,
Її щастя війна загубила.
Виє вітром країна, скрізь смута,
Як зірвати ворожі їй пута?
Хтось в добробуті десь засмагає,
Ну, а хтось окоп глибше копає.
Танці, гульки, напищена свита
Пушком морда давно вже покрита.
А в окопі не ті, скажу, жарти,
Кожну хвильку міняв ворог карти.
Мов по лезу, ступають солдати,
Восьмий рік гучномовні дебати.
Вічна слава героям і шана,
Незагоєна втратами рана.
Земля пухом, дорога до раю,
Ви пробачте, рідненькі, благаю.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/11477794/
Вірш про війну в Україні. Про день скорботи та пам’яті. Про материнський плач. Про молитву. Про танці, гульки, свиту. Про ворога. Про солдатів та героїв.