Завітав до бабусі онук,
Мов магістр великих наук,
Діда вчить, як йому жити,
І без ціпка вправно ходити.
– А ти, бабцю, фартуха скидай,
Модну туніку одягай.
Геть не в моді уже ваші речі,
Не старі ви, скажу, ще до речі.
Слухав дід та мотав на вуса,
Проучить онука спокуса.
– В мене є свій науковий підхід,
В голод вижив увесь наш так рід.
Хто не робить, той і не їсть,
Хоч онучку поважний ти гість.
Можеш модні ти речі взяти,
Ні на віщо не нарікати.
А ми з бабою хай так,
Відчуємо волі смак.
В холодочку спочину і без ціпка,
Ще й станцюю тоді гопака.
У туніці баба зранку,
Окупує на дворі всю лавку.
А ти виженеш в поле скотину,
На городі погнеш трохи спину.
Наносиш води з річки в бочку,
Скосиш траву у садочку.
Ще й на кухні ти не дрімай,
Метеликом вправно літай.
Різні в нас тут є науки,
Аж до землі звисають руки.
– Досить, діду, я зазнався,
Вмить на вудочку попався.
Ну це так були лише жарти,
Поміняєм назад усі карти.
Пасує бабці фартушок,
А тобі і твій ціпок.
Я відпочину, а ви хазяйнуйте,
І про гостя не забудьте.
– Ох, розумний в нас внучок,
Знову хочеш на гачок.
– Та все жарти, годі вам,
Але фору всім ще дам.
Вірш про онука. Про магістра наук. Про бабусю та дідуся. Про повчання. Про модну туніку та ціпка. Про те, як дід провчив онука. Про поважного гостя. Про скотину. Про город. Про воду з річки. Про жарти.