Дід з кубашки дістав рогатку,
Лиш розвиднилося зранку.
Галіфе і гімнастьорку,
Змастив вправно ще й двостволку.
Взяв валянки і куфайчину,
Аж погнало з рота слину.
Сплюнув, витер вправно вуса,
Щось я довго клопочуся.
– Чуєш, бабо, годі спати,
Час збиратися в солдати.
Трохи ти вже перезріла,
Та пусте є в жилах сила.
Дві години лиш на збори,
Залишай свої убори.
Прибамбаси всі зібрав, –
Дід сльозу скупу втирав.
– Візьми цибулі і шмат сала,
Щоб цинга там не напала.
Вишлю берці по весні,
Кошти відправляй мені.
Буду лад всьому давати,
В хаті затишок тримати.
Біля худоби у хліві,
Ой, щось прикро вкрай мені.
Ти, стара, там не дрімай,
Без ордена не вертай.
Йди вперед за перемогу,
Проведу, аж на дорогу.
Ще й хустинку подарую,
Бабо, я уже сумую.
Пам’ятай, де право, ліво,
В ціль стріляй, не дай Бог криво.
Посоромиш не вертай,
Знайду іншу, пам’ятай.
Ох, і тиша, що мовчиш?
Україну так проспиш.
Баба ледь відкрила очі,
Що старий зранку бурмоче.
– Діду, що ти на рибалку?
Все зібрав із-поза ранку.
– Бабо, ти що з дуба впала,
І наказу не читала?
Бери речі і гайда,
Я ж самотній сирота.
Вночі і в день буду чекати,
Скупі сльози проливати.
– Ох, дурило, так дурило,
В мізках, що там, закипіло?
Хай старі вояки йдуть,
Воду в ступі не товчуть.
Начіпляли орденів,
Не було ще й ворогів.
А тепер лягли на дно,
Мов німе стало кіно.
Тільки брязкають медалі,
Хай жінки крутять педалі.
Валять все на їхні плечі,
Слабка стать, скажу, до речі. –
Швидко баба втерла носа,
Ще розхристана та боса,
Миттю з хати шмигнув дід,
Мовби той шкідливий кіт.
Вірш про бабу новобранку. Про галіфе і гімнастьорку. Про змащену двостволку. Про валянки і куфайчину. Про набір в солдати. Про затишок у хаті. Про орден. Про старих вояків. Про прочуханку для діда.