Ой, співає соловейко
На калині вранці,
Заболіло вкрай серденько,
Їдуть новобранці.
Закувала зозуленька
В лузі на калині,
Не одна голосить ненька,
Сльози ллє невпинні.
Білий цвіт, чорна весна,
Всю душу сповила,
Зажурилася верба,
Коси розпустила.
Вода в річці почорніла,
А була ж прозора,
Рать московська знахабніла,
Наробила горя.
Воно тернами лягає,
В кожне щире серце,
Весна цвітом засипає
Повне сліз озерце.
Закувала зозуленька,
Лишенько злякало,
На весь світ голосить ненька,
Синочка не стало.
Затих в лузі соловейко,
Йде страшна новина,
Збирай посаг уже ненько,
Везуть твого сина.
Сидить ворон та все кряче,
На усю округу,
Згине сім’я хай чортяче,
Не робить наругу.
На колінах зустрічають
Люди всі героя,
Війну кляту проклинають,
Ох, і гірка воля.
Вірш про втрату синочка. Про спів соловейка. Про новобранців. Про біль у серці. Про неньчині сльози. Про чорну весну. Про рать московську. Про горе. Про зустріч героя.