Стій! Зупинись! Вже годі, досить!
Смерть одуріла, щодень косить.
Йде по війні, не зупинити,
А гинуть материнські діти.
День і ніч хода кровава,
Не вгомониться: спритна, жвава.
Гребе в обійми залюбки,
Руки холодні і липкі.
А їм би жити і радіти,
А матерям не голосити.
Роки ідуть, своя земля,
Нісенітниця і маячня.
За що? Чиясь примха і нажива,
На крові гроші «замутила».
Сльози дітей, вдовині сльози,
Не заморозять їх морози.
Керманичі б’ють себе в груди,
А гинуть геть прості там люди.
Вірш про смерть. Про материнських дітей. Про кроваву ходу. Про життя і радість. Про матерів. Про кроваві гроші. Про сльози дітей та вдів. Про керманичів. Про простих людей.