Горланять кури на кублі,
Від ляку одуріли,
Гатять із ночі москалі,
Що, скажеш, озвіріли.
Корова мукає в хліві,
Ладна ланцюг зірвати,
Страшенна вирва у дворі,
Геть не зайдеш до хати.
Кіт з переляку до собаки
Шмигнув в буду швиденько,
Хоч не такі вони друзяки,
Вмостилися щільненько.
Господар з льоха визира,
Стоїть, немов камінний,
Кляне дружина москаля,
А сліз потік невпинний.
Знівечене їхнє кубло,
Усе життя трудились,
Щоб вам сторицею ішло,
Дав Бог живі лишились.
Зруйноване усе село,
Біда у кожній хаті,
Посіяне російське зло,
Так будьте ви прокляті.
За кожне згублене життя,
За кожну вирву-ямку,
Не буде всім вам каяття,
Ви ж слухаєт шарманку.
Брехнею заснували всю
Задрипану росію,
Вірит лаврову, солов’ю,
На що маєт надію?
Весь світ побачив те нутро,
Брехливе і огидне,
Ладу самим дати слабо?
А рішення, то хибне.
А та струна, що зачепили,
Бренить вже так давно,
Всі згуртувались, враз змужніли,
А ви ідет не дно.
Вірш про клятих москалів. Про нажахану худобу. Про вирву у дворі. Про господаря з камінним лицем. Про прокльони дружини до москалів. Про невпинний потік сліз. Про зруйноване село. Про брехливу росію. Про згуртованість та мужність українців.