Закувала зозуленька,
Рано на світанку,
Зазирала стара ненька,
В вікно крізь фіранку.
А що бачить? Та нічого,
Давно сліпа стала,
Хата, двір – одна дорога,
Сльоза гірка впала.
Розлетілись давно діти,
В найми подалися,
А для неї, що робити?
З чужими мирися.
Принесуть води відро,
Та й рада хлібині,
А життя, мов не було,
Спогади невпинні.
Чужі краї поманили,
І чужа валюта,
Де для неї брати сили?
Сидить, мов прикута.
А зозуленька кує,
Як колись бувало,
Мовби навпіл серце рве,
Щось колоти стало.
Потягнулася рука,
Десь ліки пропали,
А зозуля невгава,
Зорі поскакали.
Притулилась до вікна,
Вдихнула востаннє,
Мама своє віджила,
А сонечко раннє.
Зазирає у вікно,
Пестить її тіло,
Прокинулось вже село,
Хтось стукає несміло.
Чужі люди хоронили,
І сльози втирали,
Свої сльози в світі лили,
Й долю проклинали.
Вірш про стару неньку. Про незрячість. Про гірку сльозу. Про дітей в наймах. Про чужих людей. Про невпинні спогади. Про зозулю. Про біль в серці. Про відхід у вічність. Про поховання.