Гризлись пси і скаженіли,
Аж летіла слина,
Верховодити хотіли,
Пускати коріння.
Рвали шерсть, вуха, хвоста,
Аж кров розліталась,
Тут то справа не проста,
Влада ще мінялась.
Вожаки у всіх свої,
Лапа лапу миє,
Хтось сьогодні на коні,
А хтось вовком виє.
В когось, мов антена хвіст,
Хтось по землі волочить,
Хтось гарчати має хист,
Хтось стиха підскочить.
То гризне, як той шакал,
Потім на утьоки,
Рвана рана тут фінал,
Ось такі уроки.
Кожна зграя, то є клан,
Пов’язана свита,
Як ввірвати зріє план,
Всі пруть до корита.
Старі пси і молодняк,
І малі нащадки,
Загризуть якщо не так,
На укуси падкі.
В них порода, то святе,
Не смій зазіхнути,
А дворняга віз везе,
Їй у низах бути.
Чи мовчать, чи скавчать,
Чи на місяць виють,
Тихесенько погарчать,
Та й про кістку мріють.
Вірш про собак. Вірш про гризню, бійки, розбірки в собачих зграях. Вірш про зраду, підступ. Вірш про тварин.