У зажурі дід сидить,
Баба втира сльози,
Папіроска вже коптить,
Ген сунуть морози.
Настаралися дрівцят,
Довго ж бідували,
Навіть до великих свят,
Копійку стискали.
Мерзнуть старі кісточки,
Що вже тут казати,
Чи то правда, чи плітки?
Що будуть карати.
Не ріж в березі вербу
Я ж тебе просила,
Та годину ту лиху,
Ой, не відмолила.
Ходив збирав ті дрівцята,
Тішивсь, мов дитина,
А тепер посадять тата,
Ще й загребуть сина.
А дровітня повна й край,
Ще й в дворі шарами,
А в в’язниці, то не рай,
Трясця їхній мамі.
Вся біднота на війні,
Втрати безкінечні,
Депутати на коні,
Закони безперечні.
Поголили всі ліси,
Крали – не дрімали,
А тепер підуть в хліви,
Ох, діду, дістали.
В 33-му моя
Вижила лиш мама,
Вимерла уся рідня,
Незворотна драма.
З голови риба гниє,
Правда, що казати,
Так усе це дістає,
Мужі-депутати.
Нерухомість мають всюди,
Всі їхні нащадки,
Як там виживають люди?
Не мають і гадки.
Нагодує ще Господь,
Все це відгукнеться,
Діду, в хату вже заходь,
Може ще минеться.
Вірш про заготівлю дрівцят. Про зажурених діда та бабу. Про наближення морозів. Про покарання за дрова. Про посадку до в’язниці. Про бідноту на війні. Про жирування депутатів. Про масову вирубку лісів. Про кару Господню.