Рідненькі, любі українці,
Ми не лишились на одинці,
Весь світ нам руки простягає,
Лиш НАТО досі ще дрімає.
В сусіда нашого біда,
Нечистотами забита голова.
Весь світ їх захопити хоче,
Вони ж святі кожен булькоче.
«Чорнотворці» всюди родять,
Як наркоманів за ніс водять.
Їхні мужі, які при владі,
Покорі, відданості раді.
У своїх мушлях всі живуть,
Що подадуть, то те й жують.
За грати пруть дітей й старих,
На людський осуд, людський сміх.
Їм, немов кістка, Україна,
Не гнеться в неї чомусь спина.
Народ, як той міцний горіх,
Це бісить геть рашистів всіх.
Бандюги, ну, скажу, навала,
Яка себе у кут загнала.
Терор – це прірва навіки,
Невже так роблять вояки?!
Ще ненароджених бомбити,
У пеклі, гади, вам горіти!
Хай буде проклятий весь рід,
Усіх нащадків катів плід.
Немає прощення за кров,
Хто хотів землю той знайшов.
Як тих собак скидають в ями,
Дрімають у покорі мами.
Вірш про війну в Україні. Про допомогу всього світу Україні, про міцний, як кістка український народ. Про безсилий російський народ. Вірш – крик душі українського народу.