Антоніна Василівна Грицаюк
Нові вірші
Дідові пригоди
День і ніч кричать коти,
Хоч крути ти хоч верти.
В діда одур вмить напав,
З досвіта лишень як встав.
Давай бабу обіймати,
Облесливо щебетати.
Поголився він гарненько,
Та в лісок подавсь швиденько.
Ножа також прихопив,
Букет «котиків» налупив.
Йде додому донжуан,
В голові має свій план.
На всі віки дали ви нам урок
Глибока ніч, мов у піску криниця,
Хтось тихо спить, комусь в жаху не спиться.
Гуде сирена гучно не вгава,
Страшні реалії, непрошена війна.
Безвинні дітки гинуть, ну, за що?
Наказ вбивати всім дає х…ло.
Мов ті шакали черево напхати,
А по два боки плаче з горя мати.
Катують полонених і вбивають,
Третя весна в жалобі
Третя весна в жалобі вся кривава,
Земля у вирвах стогне і голосить,
Для бункерного так собі забава,
А смерть на усі боки косить.
На кладовищах безліч прапорів,
Лежать такі ще юні хлопчаки.
Як вгамувати біль для матерів?
Не дочекались козаки весни.
Їм би кохати, тішитись життям,
.....Лютий не втомився
Лютий навіть не втомився,
Вкрай уже він розлінився.
Вмостивсь в лісі на пеньку,
Комарі вже у танку.
Не морозив, не лякав,
Березня усе чекав.
Хай працює, силу має,
Пролісок вже розцвітає.
З вирію летять птахи,
Тут уже не до нудьги.
Буде щебіт і кохання,
Ревнощі і зазіхання.
Я цим дихаю щодень живу
Я візьму й намалюю світанок,
Ось таким, яким бачу його,
Вмить вікно звільню від фіранок,
Пестить сонця враз ніжне тепло.
На черемусі стих соловейко,
Вже зозуля на варті стоїть,
Небо висне, ну, зовсім близенько,
Горизонт десь до себе манить.
М’ячем серце у грудях забилось,
Як люблю я цю Божу красу,
Ніч чарівниця
У решето зібрала зорі,
Тоді скрутила в перевесло,
Сипнула янголам в долоні,
Трудилась вправно, вміло, чесно.
Не задрімала, бо вона
Закоханим, мов чарівниця,
Зірвалася одна зоря,
Летить у низ, немов жар-птиця.
Це на бажання для надії,
Хтось вірить праведно у це,
Нехай здійсняться світлі мрії,
Вечірній улов
За став сонце давно вже вмостилось,
Невгамовні лишень рибаки,
Хтось не підсік, а комусь щось наснилось,
Без улову сидять залюбки.
Гомонять усі лише тихенько,
Не сполохати рибу всю враз,
Ніч за плечі бере так швиденько,
Відійди, тут почався кураж.
Може клюнуло, скільки, і що?
Є підсака,
Безхребетні хробаки
Ще не думало світати,
Спало місто і село.
Молилась Богу щиро мати,
На серці важко так було.
Сльози котились, мов горох,
За що, у кого запитати?
Клятий убивця, щоб ти здох,
Скільки ще будеш мордувати?
Здригнулось небо і земля,
Дахи тріщали, скло летіло,
Покарай,
Рік смутку, горя і надії
Рік смутку, горя, зрад, а все ж надії,
Під звук сирен іде в минуле він,
Одні тепер у українців мрії,
Почути: “Перемога!” – під церковний дзвін.
Злилося з небом кладовище нині,
Там майорить вже безліч прапорів,
По всій знедоленій мій неньці-Україні,
Найкращий цвіт завчасно так злетів.
А скільки ще,
.....Мамина таємниця
Пише мама листи і складає в скарбницю,
Вона має від всіх вже давно таємницю.
Геть вже висохли сльози, пересохли зіниці,
Ніжно скарб свій бере в кладовій на полиці.
Певно сотий вже лист увесь смутком сповитий,
Буде як і всі ці він ніким не відкритий.
Нема сина в живих, серед мертвих нема,
Плакали люди
Плакали люди, падали квіти,
В чорну жалобу були сповиті.
Ехо летіло, кричала мати,
Сльози втирали друзі-солдати.
Батько сивів, беззвучно вив,
Від люті брат, аж почорнів.
Мов птаха в сітці билась дружина,
Не дочекався ти навіть сина.
Земля здригнулась, шептали люди,
Скільки ще бійня тривати буде?
Змилуйся,
Дід ковзар
Льодом вкрилася вода,
Це справжнісінька біда.
Дід в дитинство провалився,
Зранку молока напився.
Взяв з горища ковзани,
Баба знає – до біди.
І просила, і сварила,
Несла діда лиха сила.
Дітвори цілий майдан,
Та в старого є свій план.
Зігнув спину і гайда,
З джерельця ще б’є вода.
Я пещу їх, немов діток, Своїх віршів рядочки. Нарву букет в полі квіток, Сплету із них віночки... Води із джерела нап'юсь- Прозора і свята! - І тихо Богу помолюсь...