Кричала птахою, що ламала крила,
Дивилась ввись і плакала душа,
Не мала віри – думала безсила,
Невже життя не варте і гроша.
Та не змирилась, гоїлася рана,
Манило небо у блакитну вись,
З’явилась правда щира і жадана,
Брехня кричала – «Згинь та стережись!».....
Осінь поважною іде ходою,
Дерева листя геть уже скидають,
Була немовби вчора золотою,
Ворони в небі з криком все кружляють......
Під берегом в осоці,
Поховались карасі,
Йде з колискою Тарас,
Він покаже майстер-клас......
