Автор: Грицаюк Антоніна

( 1 Голос ) 


Грицаюк Антоніна - Спогад про домівку

Стояла, плакала, мов мала дитина,
Батьківська хата – я ж її частина,
Серце тремтіло, а душа кричала,
Летіла довго – крила все ламала.
Ви пішли в вічність ген за небокрай,
Молю у Бога для вас вічний рай,
Пусткою хата втомилася стояти,
Багато ладу їй вже треба дати.
Вікна, мов очі, плачуть на світанку,
Сонце грайливо світить крізь фіранку,
Вітер притих у комині сховався,
Ніч вовком вив, напевно вже награвся.
Пробачте, рідні, благаю всім серденьком,
Землі вклонилась щиро та низенько,
Коріння тут – сюди тягне щоднини,
Дивлюсь на ваші з відчаю світлини.
Які ж іще були у вас роки,
Смерть шаленіла – гребла залюбки,
Батьків забрала, з ними і братів,
Скажений блиск в очах її горів.
Хата лишилась, мов та сиротина,
А я у місті, я ж її частина,
Поставлю крапку я життю міському,
Стану на крила – полечу додому.
Немов та птаха з вирію до хати,
Не гоже рідну землю забувати.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Також вас може зацікавити