Йшла по стерні,
Колола ноги,
Думи сумні,
В серці тривоги.
Вперед ішла,
Кров виступала,
Геть не зі зла,
Йшла нарікала......
Мов павутина – серце рветься,
Сатана з того сміється,
Чого йому та не сміятись,
Є над чим тут познущатись.
Геть він вже оскаженів,
Не одну душу погубив,
Шкірить зуби його влада,
Уся нечисть тому рада......
Плаче стоїть кремезний дід,
Сльози гіркі, немов полин,
Давно колись тут вимер рід,
А він лишився лиш один.
Голод косив усіх косою,
Старі, дорослі і малі,
Україна вкрилася журбою,
На радість клятій сатані......
Гноблять, душать мій народ,
Геть без зайвих перешкод,
Ще й товчуть його без впину,
То у серце, то у спину.
А народ мовчить та й годі,
В Бога просить щастя й долі,
Гей, народе, схаменися,
Всюди добре роздивися......
Світає, сонечко встає,
Роса, немов перлини,
Тут рідне все, тут все моє,
До сонця душа лине.
Немов та птаха я лечу,
Та на льоту співаю,
Любов у серці я несу,
Свій край благословляю......
