Кричала осені, - «Постій!»
«Постій хоча б іще хвилину,
Повернеться коханий мій,
Я в золоті його зустріну».
Вона не слухала, все йшла,
Летіло листя все додолу,
А на порозі вже зима,
Та милий не іде додому......
Стогне змарніла геть сосна,
Немов колише вітер тихо,
Та вона зовсім вже стара,
Може спіткати миттю лихо.
Холодна сунеться зима,
Уже вона не за горами,
Трухлявий стовбур, то біда,
Не скаже те вона словами......
Ой летів листочок,
Та й через місточок,
А з містка у річку,
Мілку-невеличку......
Старенька яблуня в вікно,
Все стукає без впину,
А вітер мовби всім на зло,
Гойдає бідну деревину.
Вмостився спати вже Петрусь,
Та лячно йому й грець, -
«Матусю, чуєш, я боюсь,
Чому ж злий вітерець......
Стояла, плакала, мов мала дитина,
Батьківська хата – я ж її частина,
Серце тремтіло, а душа кричала,
Летіла довго – крила все ламала.
Ви пішли в вічність ген за небокрай,
Молю у Бога для вас вічний рай,
Пусткою хата втомилася стояти,
Багато ладу їй вже треба дати......
